Лучший британский дебют года — Арчи Маршалл, семнадцатилетний житель Лондона уже поменял второй псевдоним, но выпустил только первый релиз — это аккуратные и очень минималистичные песни с фолк-приемами и спорадическими трюками дабстепа, спеты пронзительным образом; обязательный релиз.
Beach Fossils — What a Pleasure EP
Новая бруклинская музыка; не в пример альбому, эти беззаботные инди-песни звучат гораздо выразительнее — в меру шумно, немного мечтательно, непринужденно, и от того очень органично.
The Flaming Lips & Neon Indian — The Flaming Lips with Neon Indian
Самая необычная коллаборация года — заслуженная и по-прежнему активно функционирующая группа The Flaming Lips и один из многих чиллвейв-исполнителей, который, в общем выпустил свой второй альбом уже после этого EP; конечно, The Flaming Lips слышно куда больше, у Neon Indian совсем уж вторичная роль, но зато есть фирменная штука The Flaming Lips — ироничные названия песен — Is David Bowie Dying или Do You Want New Wave Or Do You Want The Truth (Part 2).
Padla Bear Outfit — 7’’
Один из многочисленных релизов, выпущенных Арсением и его уже, вроде бы, бывшей группой в этом году — шумный, мощный и вообще крутой; среди прочего, есть замечательный кавер на «Муммий Тролль».
Dum Dum Girls — He Gets Me High EP
Короткометражный релиз, записанный в туре и в преддверии второго альбома; отягощенная, сумбурная и размашистая музыка — летний поп годичной давности уступает напористому нойз-року; в наличии — шумный и очень девичий кавер на великую песню There is Light That Never Goes Out не менее великой группы The Smiths.
Усе той же якісний гітарний рок, це була гідна прелюдія до класного грядущого альбому. Бі-сайди сильні, перші номери - потрясаючі, із цьогорічного року - найкраща річ, факт.
Philip Selway - Running Blind EP
Чергова робота ударника Радіоголових знову здобрена ліричними гітарами, тихим голосом Філа та новою порцією розумних, справді проникливих пісень. Справила навіть більше враження, ніж минулорічний повноцінний сольник із бородатою родиною на коврі.
Никита Прокопьев - Никита Прокопьев
Не певний, що ЕР носить саме таку назву (самі розумієте - глибоко, глибинно!), але певний щодо його гідного наповлення. Місцями - пафосні, місцями - драматичні музичні замальовки хлопців із глибоко-континентальної Росії підійшли б до трагічного Лермонтовського Маскараду, але й до хіпстерської гулянки також, чому ж ні.
The Killers - (RED) Christmas [EP]
Робота, до певної міри, підсумкова, адже збирає різдвяні сингли Убивць останні років 6, але, разом із тим, не позбавлена й долі приємного відкриття (це я про робо-космічні танцюльки, звісно). Особливо респектно, що хлопці прибутки від випуску віддають на благодійність.
Patrick Stump - Truant Wave EP
Перша сольна "проба пера" голосу Fall Out Boy не відкриває Америку. Хаотичне змішання панк-поп-року, синтпопу, а місцями й аренбі у підсумку зображує такого собі химерного Голема, сирого й непідігнаного під єдиний знаменник. За майже два роки відпустки у Відпадному хлопчиську можна було б і щось цікаве зробити, чесно кажучи.
У коментарі, за доброю традицією, запрошуються ваші знахідки - особливі кліпи, обкладинки, пісні, що завгодно - а раптом хтось щось пропустив і матиме приємне відкриття?!
butrez: Подводить итоги в этот раз особенно интересно, потому что первый музыкальной год десятилетия обычно считается очень важным конкретно в рамках десятилетия; время для появления героев нашего времени, необратимая смена трендов, чиллвейв побеждает витч-хаус, все обожают Bon Iver, группа The Strokes выпустила еще один хороший альбом, а Каньэ Уэст снова круче всех; правда, если представить, что произошедшие музыкальные события в этом году повлияют на звуки будущего, то можно добавить всего лишь несколько сакральных слов — ура-ура-ура.
Несмотря на досадную историю с ликом, человек под ником Youth Lagoon всё таки выпустил свою пластинку на лейбле. Трепетные и эфемерные песни с потрясающей мелодикой соответствуют названию — это лаконичный дрим-поп, который поначалу звучит немного робко — автор, будто бы, действительно год проспал — и тут проснулся, оглянулся, пришел в себя и решил спеть об этом — вышло замечательно.
9. Destoyer — Kaputt, PJ Harvey — Let England Shake
Два альбома посвящения – Ден Бейар воспевает американскую вальяжность сквозь время, Полли Джин — поет о разрухе в Британии старинной и о Британии современной ; но получается одинаково красиво. Музыка Дестройера это даже не ностальгия, это соображения о том как могло быть — аккуратные, но очень седативные аранжировки, умеренный бит, женщины на подпевках - самый что ни на есть интеллигентный поп.
Полли, наоборот, словно переживает события, вспоминая о скелетах в шкафу — она поет о войне, о боли, о чувствах — и нет, не просто о том, что ничто не изменилось — отнюдь, стало еще хуже; а вот в музыкальном плане, кажется, наоборот — только лучше.
8. Mujuice — Downshifting
Самый важный русский альбом последних лет; десять электро-поп песен удивительной универсальности — это музыка, грубо говоря, «о всем, что тебя касается» — манифесты юности, удивительно мелодичные и актуальные, лучшая музыка о вечеринках и для вечеринок одновременно, песни понятные всем и каждому — ну ладно, мне так уж точно.
7. Bon Iver — Bon Iver, Bon Iver
На протяжении года, кажется, меньше всего вопросов возникало насчет Джастина Вернона, более известного под псевдонимом Bon Iver; отбеленный, но словно зарытый R’n’B, пронзительный и тихий соул под акустическую гитару с невероятной эмоциональностью — он поет о грустных вещах грустно, о радостных — еще грустнее, ему удается компонировать фолк-мотивы с какой-то неведомой интимной ритмичностью; самый дивный, но один из самых красивых альбомов года.
6. Wu Lyf — Go Tell Fire to the Mountain
Самые таинственные (и лучшие) представители новой сцены Манчестера; мощная, отягощенная, самая сонорная запись года — дебютный альбом Wu Lyf получился невероятно эффектным; кульминация здесь на каждом трэке, контраст между блаженным аранжировками и порывистым вокалом не может не завораживать, а живые выступления группы превращает эту и без того экспрессивную музыку в ослепительной красоты зрелище.
5. Washed Out — Within and Without, Balam Acab — Wander/Wonder
Два очень схожих (но не похожих) релиза. У обоих — дебютные альбомы; как Washed Out — пионер, да и что уж там — создатель и самый главный исполнитель чиллвейва, так и Balam Acab занимает примерно ту же позицию в витч-хаусе; оба, с выходом этих пластинок, ясно дают понять, что переросли рамки своей среды — домашний чиллвейв Washed Out теперь звучит отчетливей и окончательно превратился в музыку необычайной красоты;
Balam Acab шумный витч-хаус годичной давности трансформировал в самую деликатную и хрупкую музыку года — теперь, правда, не совсем ясно что дальше — хотя ориентиры примерно понятны.
4. The Weeknd — House of Ballons, Thursday, Echoes of Silence
Выпустив свой первый микстейп еще в марте, канадский человек Абель Тесфайе пообещал выпустить еще два в течении года — и обещания сдержал; сначала все думали, что это вовсе группа, потом оказалось, что это один человек, которому, правда, помогает некое количество людей, и у которого лучший друг и наставник – это Дрейк; за всё это время, он перетерпел множество изменений; стал, простите, андергарунд-звездой, кажется, уже мирового масштаба — теперь он делает ремиксы на Леди Гагу и Флорэнс Уэлш, появляется на новом альбоме того же Дрейка, у него невероятная. критика — и всё это вполне оправданно.
Все три микстейпа, по девять трэков каждый — это лучшая и самая умная музыка года — с его помощью уже не совсем разберешь грани нового R’n’B — в его репертуаре есть сэмплы группы Beach House и, скажем, на значительную пост-панк группы Siouxsie and the Banshees; есть кавер на Майкла Джексона и ремикс на песню Сержа Гинсбурга; тем не менее, все это вспомогательное — если включить любую из его 27 песен, окажется, что она великая — их красота, чувственность и деликатность принадлежат именно The Weeknd, он демонстрирует свои оголенные сантименты совершенно невероятным образом — девушки в его песнях глотают по двадцать таблеток сразу, другие девушки застряли между ожиданием и предвкушением, сам он не всегда понимает что с эти всем делать; его сочинения, правда, ценны не так лирикой, как музыкой — очень-очень красивой музыкой.
3. Real Estate — Days
Второй альбом группы из Нью-Джерси, зарекомендовавшей себя, как лучшие новые люди играющие гитарные песни; в этом году только утвердились в этом звании — ретро-поп теперь менее шумный и небрежный, гитарный звук совсем-совсем мягкий — аранжировки получаются необычайно воодушевленными, эти красивые, немного меланхоличные и мечтательные мелодии пронизаны красивой ностальгией; в стремлении рассказть о своей юности они, в отличии, от других похожих групп делают это немного в иных тонах — беззаботно, небрежно, но очень честно.
2. Panda Bear — Tomboy
Несколько раз изменяв дату релиза, Ноа Леннокс выпустил свой очередной великий альбом; водяной поп вместе с новым дивным фолком, экспериментальный синти-поп рядом с электронным психо-попом — эти футуристические, почти что космические мелодии искрятся, переливаются и парят; получается очень здорово - насыщеная и лучшая электронная музыка в этом году.
1. Fleet Foxes — HelplessnesBlues
Отношения с группой Fleet Foxes у меня очень-очень личные; их первый альбом аккумулировал мою заочную любовь к американскому фолку разных лет, и с того времени, почти три года, я ожидал их второй альбом — и, как принято говорить, ничуть не разочаровался.
Период времени прошедший с момента первого альбома, группу, кажется, только улучшил — мелодичные фолк-песни во весь голос звучат теперь еще превосходнее – насыщенные, но очень аккуратные аранжировки, многоголосые вокальные партии, искусная акустическая гитара и хитросплетенные тексты — приемы примерно те же, только теперь возведены практически в абсолют. Искренность и изящество этих песен восхищало меня на протяжении всего года; это, для меня, самая ожидаемая, и в то же время, самая любимая пластинка — и каждое новое прослушивание только убеждало меня в том, что это — самый важный альбом года.
Раз уже мене звинувачують у "фрілансі" на користь цієї симпатичної ватаги, мушу виправдовувати очікування:-)
В епоху дабстепів та чергової мутації аренбі душа вимагає чогось олдскульного, але, разом із тим, актуального. 2011 року за різнобарвні ряди рокерів говорили The Duke Spirit. Їхня нова робота, сповнена гітарної агресії та магнетичного вокалу Лієли Мосс, одночасно віддає реверанс усім хорошим рокерським традиціям від Моррісона до Кіллс, з іншого - звучить, щонайменше, свіжо серед чартів, потонулих на поствітчхаусах та квазідабстепах. Поряд із коронними хітовими номерами, такими, як Everybody’s Under Your Spell або Surrender, знайшлося місце й проникливій Northbound. Не дорікнеш альбому ні в драйві, ні в душевності.
2. Radiohead – The King of Limbs
Апологію Радіоголових розпочнемо із того, що музичне обличчя дійсності визначає саме така музика - із серйозною ударною секцією, шаленим ритмом, заданим від перших звуків пісні й підтриманих до останньої. Якщо ж альбому дорікати відсутністю традиційних для гурту сильних гітар, то варто зануритися в дискографію колективу та сольних робіт його учасників. Короткого погляду буде достатньо, аби зрозуміти, що в Короля кронів дійсно глибоке коріння й він не постав нізвідки, а мав серйозне підгрунтя. У чому альбому можна закидати недопрацювання, так це у хронометражі: небувало короткий час звучання навіть породив був чутки про появу незабаром другої частини дубу-альбому, що, правда, так і не стало реальністю. На жаль. А так - вийшла сильна, рівна платівка. Починаючи від суцвіття Bloom і аж до останніх імпульсів Separator альбом тримає в напрузі. Виглядає, як натянута тетива, котра ось-ось має випустити стрілу. Комусь відсутність гіпотетичної стріли найважливіша, інші оцінять альбом за саму напругу. До речі, найважливіший аргумент на користь альбому: почитайте суперечки фанів, і ви побачите, що і близько не визначені пісні-аутсайдери альбому і його найкращий трек. Квітка Лотуса взяла своє легкістю мелодії, Сепаратор - навпаки, своєю неоднорідністю. І це прекрасно. Черговий альбом - черговий виклик для гурту і всієї музики. Haters gonna hate, і в цьому для Радіоголових теж немає нічого нового.
3. Glasvegas — EUPHORIC /// HEARTBREAK
Можна довго сперечатися щодо місця альбому в цьогорічній ієрархії - кілька ресурсів, НМЕ в тому числі, виставили новому запису шотландців дуже високу 9-ку, придирка-Пітчфорк - лише 4,1. Проте сила альбому якраз у його суперечностях. Традиційно надривний голос Джеймса Аллана, помножений на пафосність і помпезність запису, не дасть оминути альбом увагою. Точно належать до творчих перемог Скловегасців The World Is Yours, Euphoria, Take My Hand,Shine Like Stars. Уже цього, в принципі, достатньо, аби внести гурт до когорти кращих цього року.
4. Dum Dum Girls — Only in Dreams
Змішані воєдино гараж і шугейз, нойз і інді дали барвисту, трішки меланхолійну суміш, апофеозом якої постає прекрасна пісня Coming Down. Нелегкими були останні роки для колективу Дум-Дум-Дівчат, однак вони стоїчно сприйняли випробування й випустили дуже гідну роботу.
5. St. Vincent — Strange Mercy
Чи не найдорогіцінніший діамант у сузір'ї шанованих 4AD, Енні Кларк запам'ятає рік як переможний. Химерний, з надривом, альбом знайшов свого слухача, що особливо цінно для виконавиці поп-сегменту, котра співає "милий хірург, розріж мене". За лірикою альбом точно не загубився б і в кислотній класиці 60х, за музичним, суто барочним, інтер'єром гітарні та синтезаторні партії також не дадуть понудьгувати.
6. Florence+The Machine — Ceremonials
Добра половина ідейного заряду Церемоній - дикий і страшнуватий трек Shake It Out. Символічне скидання діабли зі спини, як символ самооновлення, позбавлення від тягара душевного, переслідувало буквально кожну пісню альбому. Можна сміливо сказати, що густі, органно-урочисті переливи вдало гармоніюють із непосидючою натурою місс Уелч, і в підсумку альбом не втрачає ні в пишноті Церемоній, ні у їхній нестримній енергії. "Пир во время чумы", та й годі.
7. Lykke Li – Wounded Rhymes
Романи Юні шведської інді-принцеси Лікке Лі три роки тому стали певним откровенням у світі скандинавської музики, прим'ятому незатійливою гітарщиною та кольористою електронікою. Заживши чимало епігонів та послідовників, Лікке на новому альбомі вказала усім на новий канон: пісні серйозніші, важкіші - як емоційно, так і музично. Не лишилося крихкості й грайливості Dance, Dance, Dance чи Little Bit, зате додалося життєвого досвіду й певної долі скепсису. Альбом тим цікавіший, що показав еволюцію співачки, котру варто зацінити й у її численних каверах та живих переспівах The Big Pink, Kings Of Leon.
8. Foster The People – Torches
Повинно ж цього року хоч щось бути легким? Ось Люди Фостери дійсно легкі, й навіть легші, ніж, скажімо, MGMT часів їхнього дебюту. Альбом містить кілька 100% хітів а ля Pumped Up Kicks, Houdini, Helena Beat, а легенька інді-музика із превалюванням електронного начала дозволяє альбому займати зручну позицію на схрещенні поп- та альтернативи, електронної синтезаторщини та нео-психоделії.
9. I Break Horses – Hearts
Шведський жіночий вокал атакує і із шугейзних глибин. Проект Марії Лінден та Фредріка Балька - це атмосферна, насичена музика із вокалом, котрий хвилями виринає із туману тьмяної музики.
10. Big Talk – Big Talk
Інколи важко зрозуміти незавидну долю деяких альбомів. Сайд-проект ударника Кіллерс Ронні Вануччі - цілком зрілий, сильний, драйвовий гітарний рок із чіткою кантрі-спрямованістю. Він абсолютно непогано виглядає навіть у родині проектів Убивць, але, попри це, не знайшов собі місця у різноманітних хіт-парадах. Починається він із сильного бойовичка Katzenjammer, продовжується досить сильними Getaways, Under Water, Hunting Season. Безсумнівно, Вануччі довів свій клас. Хочеться, щоб і слухач зацінив Велику Розмову, адже вона варта значно більшого.
butrez: Последний месяц года — как всегда, происходит в составлении итогов, но новая музыка не прекращает появляться даже в такой сакральный момент; например, появляется время упомянуть несправедливо забытые релизы, ну и всегда есть шанс, что случится какой-то великий релиз — как в этот раз.
archie: Маю додати наостанок, що ми із месьє butrez недарма форсували грудневий випуск. До кінця року маємо намір оглянути увесь 2011-й - із найкращим, найгіршим, найяскравішим, найзначимішим. У коментарі закликаємо ваші відкриття й закриття, вражаюче недооцінені й переоцінені роботи. Тільки так складемо докупи істинну картину нашого музичного року!
Порівняти із аналогічним періодом минулого року: - Грудень 2010.
Привіт, друзі! За вікнами (принаймні, в Україні) - сніг, тож ми вирішили підсумувати осінь випуском про останній музичний місяць пори пожовклого листя. Слово - месьє Бютрезу.
Арчі: Сьогодні важливий день і для української музики, і для нашої блог-спільноти: добре знайома і любима нами група Elleven Project випускає дебютний альбом, котрий ми всі (із його творцями включно) так довго чекали. Спеціально до прем'єри ми із месьє Бютрезом вирішили зробити спецвипуск нашого музогляду, перетворивши його у дещо нове - музичний дискурс. Окрім щомісячних музичних оглядів, які за ці два роки стали для нас традиційними, ми будемо звертати вашу увагу й на окремі події та явища світу музики. Без прив'язки до часу, але із прив'язкою до події, тенденції, явища. Почати вирішили саме з Elleven Project як близького і добре знайомого всім гурту, із котрим хочеться розділити його радість.
Бютрез: Часто в своих рецензиях упоминая слово долгострой, я всегда знал, что в какой-то момент мне все равно придется написать рецензию на долгострой всех долгостроев — дебютный альбом группы Elleven.
Моя история с группой Elleven началась жарким летом 2009 года; Пекуровский написал в аську, что как только он возвращается с отпуска, он сразу начинает и, одновременно с этим, завершает работу над дебютным альбомом свой группы Elleven, который, предположительно, должен появиться осенью и, который уже решено назвать October.
С того момента прошло почти два с половиной года; Пекуровский, кажется, поменял несчетное количество студий и примерно столько же звукорежиссеров; чередовал названия и обложки; изменил, простите, концепцию и трэклист; мой любимый трэк Jabberwocky, благодаря моей же настойчивости и количеству аргументов в пользу, превратился из демо-аутсайдера в лучшую песню на альбоме. Безусловно, Пекуровский тоже какое-то отношение к этому имеет, но есть смысл думать, что мои просьбы не были слишком жалкими.
Всё это происходило, если так можно сказать, у меня перед глазами. Мои регулярные вопросы и находили развернутые ответы Пекуровского, но с каждым разом, было ощущение, что эти вопросы становятся все более риторичными. Впоследствии, отчаявшись в бездарности украинских звукорежиссеров, Глеб взял всё в свои руки и решил заняться сведением альбома самостоятельно; что сказать, всё правильно сделал.
Полтора месяца назад, Глеб написал мне, что я удостоен великой чести послушать сей невообразимый шедевр одним из первых; фактически, first listen. Честно говоря, все происходило совсем не так — вместо патетичных прокламаций он лаконично написал, цитирую «АААААААА, альбом Elleven Project лінкнувся!!!111адинадин».
Арчі: До того моменту, як Гліб зміг сказати головні слова, альбом витримав усі стадії "шоу-бізнесу по-українськи": відсутність цілісної схеми підготовки-запису-продакшну-промоушену нових творінь; складність просування вітчизняної музики; повний відрив того, що телебачення називає "шоу-бізнесом", від реальної української молодої сцени; абсолютні "прерії" у галузі звукозаписувальних лейблів; усі інші складності на тяжкому шляху музики до вух її слухачів. Фактично, Elleven Project вимушені були взяти в руки виробничий процес: після кількох змін баз виробництва та вимушених тривалих перерв у роботі Гліб, Нік та Аля таки довели справу до кінця.
Дуже добре - залежати тільки від себе, проте надзвичайно важко взяти на себе відповідальність за все. У підсумку Гліб та його команда пережили велике випробування профпридатності, а заразом - і велику професійну школу. Глібу довелося взятися ще й за аранжування, запастися необхідною технікою й доводити справу до кінця власними силами - разом із кількома ентузіастами-однодумцями.
В історії світової музики є чимало "вистражданих" альбомів - їх записували неймовірно довго, кожна пісня з них обточувалася і перероблялася багато разів. Здавалося б, вони можуть "перегоріти" - на ділі ж багато з них виявляються хітами (досить згадати дебютник Maroon 5, які років 6-7 йшли до випуску лонгплею). Віриться, і дебютний альбом Elleven Project'у не пройде непоміченим - звісно, в Україні немає загальнодержавної альтернативної сцени, і всі ютяться по закутках, не маючи виходу на всеукраїнський рівень висвітлення. Але все ж наша музика надто довго чекала на появу нового покоління. Нині все потихеньку з'являється, на жаль, не на екранах ТБ чи хвилях радіо, але в Інтернеті ніщо не може спинити ходи наших молодих груп. Люк і Pur:Pur, Крихітка і Сінглтон... Тепер - і Elleven Project. Такі групи дуже потрібні нашій культурі, як певний подих життя, здатний розворушити рутину.
Elleven Project — Polyhedron
Бютрез: Если хотите, это своеобразный манифест современной поп-музыки; есть мистические, почти отрешенные моменты, как в витч-хаусе, правда совсем без специального ухудшения звука; наоборот, группа умело соединяет патетику гитарного рока с лаконичными синти-звуками и красивой, очень интеллигентной мелодикой.
Пекуровский отнюдь не заигрывается в рок-звезду, он сочиняет очень мощную электронную музыку – порой мажорную, порой деликатную; есть, без преувеличения, великий проигрыш в Jabberwocky, монументальность достигает своего апофеоза в From The Heavens Above, есть уместный и объясняющий финальный трэк; самые неловкие моменты на альбоме, увы, когда поют на украинском, особенно это касается песни "Відьмак"; но, судя по словам Глеба, группа изначально стремилась записать по-хорошему пафосный, эпичный, величественный альбом; по-моему, получилось.
Арчі: Надзвичайно цікавий досвід - слідкувати за становленням кожної окремо взятої пісні, адже так можна прослідкувати об'єднання розрізнених фрагментів у єдине ціле - альбом. Так і з Polyhedron'ом - кожна, буквально кожна пісня народжувалася у творчих пошуках: із великою кількістю версій, із різними варіантами приспівів та аранжувань, часом треки переписувалися заново, часом змінювалися їх тексти та ідейний посил.
У підсумку маємо роботу цілісну й продуману. Відкриває альбом пісня-тезка альбому - Polyhedron, інтенсивна, підтяжчена Ніковими гітарними партіями. В "Іграх в Алісу" чуємо вокальний дует - контрасти й напівтони, створені Глібом та Алею, додають пісні шарму, а постмодерна гра із Кероллом задає ритму всьому альбому й дає плід для роздумів слухачам. Далі - Is Everything Ok Out There, одна із потенційно найсильніших речей: своєрідний погляд на Землю зі сторони, те, чого так бракує нам усім, застряглим у буднях та турботах. Сумний October, contra spem spero Still Flying High, From The Heavens Above, трішки готичний "Відьмак", Сервантесівський Let Me Kill A Dragon For You, Jabberwocky, Alone, Void Behind... 11 пісень, презентованих гуртом Elleven Project у день 11.11.11, - навіть у цьому є своя символіка й іронічна гра.
Сповнений підтексту й сенсу й сам альбом - наполегливо радимо прослухати його пісня за піснею в тій послідовності, котру запропонували автори. Саме так можна буде відчути усю цілісність і послідовність роботи 11, посміхатися й сумувати, іронічно посміхатися й саркастично висміювати, перейматися великим і маленьким, приземленим і високим. Elleven Project випустили на суд слухачів свій дебютний альбом - сподіваємося, продовження не змусить чекати себе надто довго. Уже зараз можна сміливо сказати, що вітчизняній музиці бракувало таких пісень - із текстом, котрий не соромно назвати лірикою, та підтекстом, у котрому не зяє інтелектуальна порожнеча, зате чітко видніється не прихований, а навмисно прикритий для роздумів сенс.
Наостанок, перед самою прем'єрою, надамо слово Глібу Пекуровському pekurovsky:
- Нарешті, ми випускаємо наш дебютний альбом.
У процесі написання він знаходився дуже довго - фактично, найстарішим пісням з нього вже близько 5 років. Звісно, що за цей час звучання пісень, тексти, та що там - сама концепція звучання загалом, змінювалися численну кількість разів. Та і в особистому житті встигло змінитися багато речей. Цікаво, напевно, було спостерігати, як ми вступали в університети, як нас з них виганяли, чи, навпаки, ми отримували дипломи спеціалістів, як ми переїжджали з однієї квартири на іншу, як я особисто навіть встиг одружитися і вступити в аспірантуру... а альбому так і не було.
Але нарешті, попри всі складнощі, він є. Дорога була довгою, часом важкою, але все одно дуже цікавою. Результатом цієї дороги є Polyhedron (укр. - Багатогранник). Альбом містить 11 треків, що пройшли випробування цими п'ятьма роками і якими ми раді поділитися з вами. Сподіваюся, наша робота пасуватиме вашому настрою в цей останній осінній місяць.
Звичайно, хотілося би висловити подяки наступним людям:
Дружині - за натхення і розштовхування.
Братові №1 - за надані студійні потужності.
Братові №2 - за непохитну підтримку.
Колюні - за те, що завжди був і є.
Алі - за те, що з'явилась в найпотрібнішу мить.
Всім друзям - за наповнення змістом значення слова "друг".
Інтернету - за те, що навчив мене зведенню.
Отже, останні 5 творчих років знаходять своє логічне завершення. А що зазвичай йде після завершення? Правильно, новий початок.
Арчі: Привіт, друзі! Чим далі в осінь - тим більше по-справжньому класних, оригінальних музичних релізів. Тому в цьому огляді знайдеться місце й для кількох вересневих альбомів, котрим елементарно не знайшлося місця у попередньому огляді. Далі слово - месьє Бютрезу.
Бютрез: Оказалось, что девушки особенно любят петь в октябре, а новые группы свои дебютные альбомов предпочитают выпускать, в общем, тоже в октябре; ноябрь, как никогда продуктивный — новый альбом нашего любимого Atlas Sound, Дэвид Линч обожает электро-поп, а перфекционист Дрейк, вроде бы, наконец-то выпустит свой второй альбом; еще есть смысл ждать третий микстейп The Weeknd.
До речі, ми багато вам не договарюємо. Вольовим рішенням було пересунуто на наступний місяць кілька релізів. Нового Дельфіна - бо річ потенційно сильна, проте в жовтні випущено тільки її половину, а розривати враження не хочеться - почекаємо кінця листопада, коли випустять другу частину; нового Тома Уейтса - повернення довгожданне, і так просто старий лис не дасться; нові роботи Яна Тірсена, Шінейд О'Коннор, різдвяних She and Him. Попереду - багато цікавого, і дещо вже доступне, чекає своїх слухачів.
Порівняти із аналогічним періодом минулого року: - Жовтень 2010.
Привіт, друзі! Трішки із запізненням (дякую, що нагадували і розштовхували), але пропонуємо до вашої уваги огляд найактуальнішої осінньої музики, котру ми встигли зацінити за останній місяць.
Перше слово - месьє Бютрезу, я ж буду "вкраплюватися" уже по ходу.
Бютрез: Молодые американские группы разрушают собой же созданные стереотипы, молодые британские группы — ведут себя примерно также; традиционно есть нетрадиционная рубрика «девушки поют»; о нашей любимой Zola Jesus, правда, уже в следующий раз.
Месяц также знаменательный символичным событием — впервые в рамках наших обзоров, если не считать The Weeknd, Падлу Бира и Eels (у которых релизы выходили в течении одного года), появились несколько групп о которых мы уже пишем второй раз — в частности, это второй альбом группы The Drums (первый — июнь 2010) и, в меньшей мере, третий релиз Dum Dum Girls, о которых я писал немного запоздало в прошлом июле и в марте этого года; как принято говорить в таких случаях — ура.
The Drums — Portamento
Бютрез: Группа The Drums, лучшие дебютанты предыдущего года в целом, и самая заметная новая американская инди-группа в частности, спустя год после выпуска своего дебютного альбома, решили сменить тональность и записали свой второй альбом; и превзошли все ожидания.
Инди-поп здесь только как определение; ребята делают примерно тоже, что и год назад, только немного по-другому — The Drums уже не вспоминают о серфинге, летняя задорность циклично сменилась осенней прохладой, появились синтезаторы, тексты песен это как будто Моррисси, только в другой обстановке; здесь есть трэк «в поисках рая», очевидный номер-посвящение ушедшему частнику группы, песня о деньгах, в смысле музыки и настроения лучше всего объясняющая альбом.
Их новые песни звучат сдержанно и лаконично, порой тревожно, но ребята отнюдь не жалеют самих себя, наоборот, они пытаются изменить ситуацию; преисполненные минимализмом и сдержанностью, The Drums взяли очень подходящую ноту и звучат изобретательнее самих себя, по-прежнему сочиняя замечательные песни с простыми словами — прекрасные и донельзя убедительные. 9/10
Арчі: Якщо у першому альбомі їм можна було дорікнути одноманітністю, то на другому звинувачення набули нового змісту: мовляв, склад змінився, дебютник розпродався, а звук не дуже еволюціонував. Проте The Drums чітко зайняли свої позиції й цілком освоїлися у царині легкої, не переобтяженої гітарної музики. Так, в основі своїй група тримається естетики дебютної платівки - ті ж гітарні трелі, ті ж безтурботні мотивчики. Але однозначно тональність, ідея нового альбому разюче інші - глибші, похмуріші, більш осмислені. Цей альбом однозначно не стане настільки ж хітовим - хоча й починається він із легких речей, котрі пасували б дебютнику, серфинг тут змінився темами значно тяжчими. Група подорослішала, а ще - навчилася розширювати простір своїх пісень, зберігаючи при цьому себе. Як не згадати тепер перший же рядок минулого альбому - "Ти був моїм найкращим другом, тепер тебе немає". Тема смерті знайшла своє продовження на новому диску, проте цього разу вона переосмислена і розглянута в кількох проекціях. Біда гуртів типу The Drums - заробивши свій імідж грайливим звучанням, навіть коли вони намагаються говорити про щось серйозно, їх не дуже розуміють... 8/10
The Kooks — Junk of the Heart
Бютрез: Пять лет назад выпустив один из лучших британских альбомов нулевых, группа The Kooks представляла собой самую искреннюю новую группу, играющую на гитарах; характерный вокал вместе с текстами о том какие мы наивные обеспечили своеобразное реноме милой группы; еще через два года, группа сбавила обороты и записала заурядный поп-альбом; теперь дела обстоят еще хуже.
Печальные, в самом буквальном смысле слова, поп-баллады — нынешний Притчард сочиняет примерно так; его голос звучит угрюмо, как будто сам он устал, акустическая гитара основной инструмент, псевдопроигрыши на гитаре объясняют группу — девушки, которые слушали группу The Kooks когда-то повзрослели, у новых девушек, что очевидно, новые кумиры, остальные люди — реагируют по-разному; фанатам кажется, что группа повзрослела и так же хороша, как и прежде, люди более нейтральные — предпочитают говорить о группе The Kooks вслух крайне редко. 4/10
Арчі: Перший альбом після трирічної перерви від колись чи не найперспективнішої групи ВБ скоріше розчарував - хочеш-не хочеш, чекаєш від авторів Always Where I Need To Be чогось задиристого й драйвового, а отримуєш очевидно стомлену платівку, записану неначе не за 3 роки, а відразу ж після виснажливого туру. Напередодні виходу диску доводилося читати, що він стане набагато дорослішим за попередників. А у підсумку єдина тутешня "дорослість" - нудна-пренудна пісня Mr. Nice Guy, про яку містер Прічард зізнався НМЕ - о, піар - що вона написана на честь кокаїну. Вектор Куксів не змінився - вони все так же рухаються у загалом цілком гідному фарватері Кінків та Бітлів, проте навряд чи їхні кумири гордилися б таким альбомом, здатним підняти на ноги хіба що ностальгуючих фанатів, котрі пам'ятають як це було 3-5 років тому. 3/10
Kasabian—Velociraptor !
Бютрез: Группа Kasabian, самые вероятные претенденты на звание лучшей британской группы, два года назад выпустившие свой самый лучший альбом, несмотря на хайп, нисколько не пытаются экспериментировать; вполне резонно.
Самые минорные моменты предыдущего альбом здесь трансформируются в целые песни, но это совершенно не грустный альбом, Kasabian переигрывают себя с другой точки зрения — очевидные стадионные номера стремительно превращаются в очень лирические и тягучие песни; они очень явно вспоминают про группу The Beatles, используют вспомогательный синтезатор, пытаются разнообразить что есть сил, но фирменная мелодика Kasabian никуда не делась, наоборот, теперь она еще выразительнее — группе кое-как удается избежать самоповторов, при этом записав очень внятный и, самое главное, своевременный альбом; правда, несмотря на громогласные анонсы, совсем без откровений. 7/10
Арчі: Після хітового попереднього альбому від групи імені Лінди Касабян чекали чогось помпезно-вибухового - істинно стадіонного (не забули позивні англійської прем'єр-ліги, га?), а на виході вийшло якесь повернення до естетики групи 5-7-річної давнини із строкатим набором прямих і непрямих цитат британської рок-класики. Набридли, звісно, розмови про велич, і набридло примірювання корон - так, як Колдплей не варто перейматися статусом "найголовнішої групи світу, поки Рейдіохед і Юту у відпустці", так і Касабянам не треба думати корону, а просто її надягати. Це вони майже зробили в 2009 році, тепер же вийшов крок назад, хоч і з приємними експериментами з психоделією. 5,5/10
Active Child — You Are All ISee
Бютрез: Человек, когда-то бывший участником мальчишеского хора, а теперь записывающий своеобразный поп, замаскированный под чиллвейв, выпустил свой дебютный альбом; увы, не очень убедительный.
Медленные поп-песни, сыгранные с помощью разных электронных эфеектов и со странными хоровыми замашками; всё звучит деликатно, но в то же время очень высокопарно — эти, казалось бы, лаконичные песни преисполнены гнетущей эпичностью и пафосом; он берет высоко, но, начиная со второго трэка, не оставляет чувство, что ему, в отличие от людей на обложке, порой не хватает безмятежности и спокойствия. 7/10
Slow Club — Paradise
Бютрез:Второй альбом хорошей британской группы; несколько по-своему выдающихся песен под гитару — все так же, как и два года назад; милые инди-поп песни меняются лаконичными фолк-номерами, абсолютно без претенциозности и пафоса, гармонично и очень воодушевляюще. 8/10
Neon Indian — Era Extrana
Бютрез:Человек, которого принято считать пионером чиллвейва, Алан Паломо, выпустил свой второй альбом — и снова дает понять, что сейчас к чиллвейву, как и два года назад, он имеет очень косвенное отношение; звучит, правда, от этого совсем не хуже.
Насыщенные электронные мелодии с психо-попом в стиле самых отягощенных песен группы MGMT. Алан удачно микширует гремящии диско-мелодии вместе с красивыми электронными сэмплами, при этом не отказавшись от утилизации винтажных синтезаторов; но совсем без крайностей — новый Neon Indian звучит гармонично и очень эклектично, самые патетичные песни напоминают M83, самые деликатные — новый шугейз; впоследствии, многослойность этой пластинки делает ее чуть ли не самым лучшим высказыванием на тему новой электроники за последнее время. 9/10
Padla Bear Outfit — SLOW
Бютрез:Арсений не обманул — ввыступление на Пикнике Афиши оказалось последним для группы в ее, уже, предыдущем составе. Отголоски, которые парадоскально предвосхитил новый релиз, конечно, слышались и на I AM, и на совместной песне с группой Motorama — синтетический, отягощенный поп, сыгранный очень сдержанно, но, при этом, звучащий очень вкрадчиво. Простите за аналогию — витч-хаус без витч-хауса, однако, как всегда в случае с Padla Bear — в меру убедительно; впрочем, довольно спонтанно. 7/10
St. Vincent — Strange Mercy
Бютрез:Первая сольная пластинка Энни Кларк, американской девушки под псевдонимом St. Vincent, называлась «Женись на мне»; раньше на обложках красовалось ее лицо, теперь, на обложке своего третьего альбома, она показывает зубы, но, как выясняется, лукавит.
Красивые девичьи песни на гитаре только приобретают, благодаря упрощению — Энни беспокоится теперь не о конструкции и сложности песен, а о их мелодике. Смена акцентов проходит очень плавно — здесь есть хор, есть орган, есть громкие барабаны — она не перестала заигрывать и кокетничать, но теперь старается делать только это с помощью слов — стремительные гитарные переходы и гулкие барабаны встречаюся все реже, а когда встречаются — звучат очень хорошо.
Своеобразная мелодика песен и хаотическая тяга к спонтанности провоцировали пошлые сравнения с PJ Harvey, которыесейчас и вовсе не нужны — вполне очевидно, что методы у них совсем разные, и очень хорошо, что окончательно это стало понятно именно в столь подходящих обстоятельствах. 8/10
Арчі: Таємнича привабливість цього альбому - у наростаючому звучанні із характерними для пані Кларк вокальними нотками. "Я я я я я я я я більше не черлідер", - посил альбому зрозумілий і революційний. Знайдеться тут і параноїдальний "Хірург", і ремінісценції із чорно-білого Голлівуду, і фірмовий звук, який ось уже не одне десятиліття бережливо збирає і культивує 4АД. Ну а апофеоз альбому - завершення все того ж "Хірурга" - музика Сент-Вінсент наскільки бурхлива і непередбачувана, що кожен поворот у піснях сприймається не менше, як откровення. 9/10
Youth Lagoon — The Year of Hibernation
Бютрез:Невероятно ранний лик дебютной пластинки лоу-фай исполнителя Youth Lagoon совсем не помешал ему подписаться на лейбл и наконец-то официально выпустить свой первый альбом; сентябрьская версия релиза отличается от майской чисто косметически — у нее другая обложка и немного измененный порядок песен.
Восемь деликатных трэков — лаконичный дрим-поп без лишних слов и звуков, который звучит в то же время очень внятно, словно опровергая названия — это очень меланхоличные и пассивные песни, но совсем не убаюкивающие; скорее, это ощущения человека, который сам не знал где он на протяжении года — а потом раз, внезапно очнулся, пришел в себя — и записал очень трепетный альбом. 9/10
Dum Dum Girls — Only in Dreams
Бютрез:Четыре калифорнийские девушки превратились за два года в одну из самых важных молодых девичьих групп; когда-то они записывали летний нойз-поп и играли на разогреве у группы MGMT, теперь — перепевают группу The Smiths и сочиняют почти шугейз.
Они парадоксально звучат менее шумно, но громче и выразительнее – вокалистка поет гораздо разборчивее, здесь можно встретить песни совершенно разного калибра — начиная пресловутым шугейзом и заканчивая выразительными девичьими ретро-номерами; большинство песен звучат мажорно, но очень по-хорошему мажорно — увлеченно и задорно. 7/10
Miiisha — 22
Бютрез:Московский человек, Ларик Сурапов, один из участников группировки «Копы в Огне», выпустил в течении месяца дебютные пластинки обоих своих проектов – сольного – Miiisha и несольного — Canicool, где делает все примерно также, но вместе с напарником из «Копов в Огне»; сначала о первом.
Ирония здесь во всем — в интонациях Миши, в текстах, в этих карикатурных сэмплах, это щеголяние ради щеголяние — но очень дерзкое и смешное; то есть да, это правда в каком-то смысле манифест — он поет преимущественно о себе и своей жизни, и пародирует всех вокруг — свое окружение, поколение, эстраду, самого себя; разбирать его на цитаты можно примерно также, как и Падлу Бира. Сам Миша это объясняет, как terror pop, и вполне резонно,но в каком-то смысле это heavy pop по-русски — порно, порно, весело, задорно. 8/10
Canicool — Canicool
Бютрез:Canicool это еще больше о щегольстве; конечно, их же тут целых двое — они не столько музыку записывают, сколько развлекаются всевозможными способами – и выглядит это очень круто; безудержная энергия вместе с праздными текстами и бюджетными битами пролетает сквозь альбом и представляет собой, опять же, декларацию молодости, музыку не для вечеринок, а о вечеринках и веселье, свэг чистой воды. 8/10
Gem Club — Breakers
Бютрез:Дуэт из Массачусетса выпустил свой дебютный альбом; девять минорных и чрезвычайно минималистичных песен — совсем негромкий вокал под аккомпанемент пианино и, иногда скрипки; отчасти напоминает группу Kings of Convenience, иногда похоже на самые грустные песни группы The National; можете представить. 7/10
Girls — Father, Son, Holy Ghost
Бютрез:Приобрев статус очередной самой лучшей новой летней группы, Girls всего за два года превратились из группы двух друзей в одних из самых узнаваемых героев инди-музыки; на своем первом альбоме, тоску по морю и лету они преследовали романтичными поп-песнями, на своем втором релизе, прошлогоднем EP смешивали всё то же с латинскими мотивами; теперь они записали свой третий релиз, и по совместительству, второй лонгплей — оказалось, очень хороший.
Girls сочиняют ретро-поп, только уже с мужской точки зрения — это пронзительные гитарные песни в стиле группы The Beach Boys, с немного фатальным интонациями, которые звучат совсем не как группа The Beach Boys; красивая мелодика здесь напротив упорных гитар, в отличии от первых двух релизов — голос Оуэна здесь второстепенный, грустные баллады, собственно, лейтмотив, они используют винтажные инструменты разного калибра очень удачно, играя старое по-своему; есть ощущение, что они, как и The Drums, стремятся поскорее избавится от клише пляжной группы, только делают это очень самоиронично; Honey Bunny, в этом смысле, звучит как манифест. Очевидно, что Girls не сочиняют больше беззаботный поп, это многоформенные песни — иногда трогательные, иногда упорные, порой тоскливые, но совершенно точно, что красивые. 9/10
Melanie C - The Sea
Арчі: П'ятий альбом найпрогресивнішої із Спайс Гьорлс Мел Сі вийшов після чотирирічної перерви, і відчувається, що вона аж ніяк не втрачала часу й не відставала від нових тенденцій у поп-музиці. Моментами вона звучить аж надто молодо, як для ветеранки поп-сцени, цілком у дусі якої-небудь Кейті Перрі, а загалом альбом цілком підходить під досить сильний голос Мелані. Розгулятися їй вдалося і в Get Out Of Here, зіграної в поп-роковому антуражі, і в цілком танцювальній Rock Me. Іноді, в окремих піснях, Меланка почала звучати майже як Імбрулья у найкращі часи (а це комплімент, як не крути). Загалом - цілком і цілком непогана річ, всяко краще за риган та бритих спірс, які заполонили радіо-ефіри. 7/10
Ladytron - Gravity The Seducer
Арчі: "Ах, ти ж гравітація, безсердечна ти сука", - вважають в наших краях, а от ветерани синті-попу Лейдітрон вважають земне притяжіння цілком таки спокусливим:) Їхній новий альбом цілком у традиціях гурту, і хоча часом олдскульні синтипопи поступаються ліричним клавішним програшам та несподіваним змінам темпу, гурт все ще вариться у власному соку й випускає класні, на своєму рівні й у своєму стилі, речі. 6/10
dEUS - Keep You Close
Арчі: Ветерани бельгійської альтернативної сцени порадували досить сильним альбомом. "Не час для експериментів", - вирішили вони, і зіграли душевний і моментами вельми драйвовий диск (особливо в цьому плані порадували в Dark Sets In). Важко чекати від досвідченої групи спрінтерських рекордів, проте марафони вона витримує все ще сильно. Деякі пісні однозначно прикрасять собою плейлисти цього сезону. 6,5/10
blink-182 - Neighborhoods
Арчі: Я уявляю собі, як переживали схожу на розпад відпустку улюбленого колективу фани; але й самі блінки,видно по всьому, скучили за колишніми часами й записали традиційний підлітковий бойовичок, сповнений потенційних хітів та улюбленців концертної публіки. Up All Night, Heart's All Gone, This Is Home - усі ці пісні цілком витягують на колишній рівень гурту. Хіба що паства його трішки підросла і виросла із колишніх припанкованих штанців? 6,5/10
Planet Funk - The Great Shake
Арчі: Хоча великого струсу й не вийшло (італійські електронники ніяк не можуть вийти на рівень 6-7-річної давнини, золотих часів співпраці із англійцем Деном Блеком із The Servant ), альбом-то цілком собі класний! Новий вокаліст Алекс Ульманн розкачує своїм розміреним голосом, а гурт тим часом грає дуже приємну суміш електроніки із нотками сучасного поп-року. Особливо сподобалася Another Sunrise, а цитатку з неї "Another sunrise will find us Another sunrise and were fine" хочеться мугикати потихеньку, підстукуючи в такт. 7,5/10
Арчі: Друзі! Якщо влітку у нас був голяк, то восени нові альбоми буквально завалили нас, і всі цікаві, і всі хочеться почути. Тому, запевняємо, про все, що не встигли оглянути зараз, скажемо наступного місяця. А там напишемо про все на всі смаки. Якщо не знаєте, то знайте: із російських нові альбоми випустили ДДТ, Аукцыон, Аквариум, Браво, із іноземців - Ноель Галлахер (ОЛОЛО!), Death in Vegas, Feist, Bjork, це не кажучи вже про супергрупи Chickenfoot і SuperHeavy та усякі Еванессенси і Лейді Антебеллуми.
Як скажете? Потрібна ваша думка. Оглянути ці релізи найближчим часом чи сунути в листопадовий огляд? Бо оглянути й розслухати усе ми фізично не встигли, а писати нещиру халтуру Арчі й Бютрез не стануть, ні:)
ПС. До речі! Всі чули вже купу нових пісень від Колдплей? А нову Флоренс? А нових Біг Пінк?
Порівняти із аналогічним періодом минулого року:
- Вересень 2010.
Чим ближче до осені - тим більше годних, цікавих релізів. Після літньої "сплячки" маємо низку неординарних записів, дебютів, повернень і навіть реінкарнацій.
Такий був останній місяць літа, і серпень, треба сказати, вийшов і зірковим, і яскравим. А як же осінь? А осінь навіть перевершує сонне літо! Уже перші дні вересня подарували нам купу релізів, які меломани можуть невозбранно надибати в інтернетрях: The Drums, Kasabian, dEUS, Ladytron, Melanie C, The Kooks, Girls, Grouplove, Evanescence, Lady Antebellum, а днями - й інтригуючий та довгоочікуваний новий альбомчег Coldplay! Словом, геть курортний настрій, спогади про відпустки/канікули - осінь має для вас свої сюрпризи, і в музиці також!
Порівняти із аналогічним періодом минулого року: - Серпень 2010.
Ми з Французом сій випуск замутили спеціально для фрау Мюллер-Зеленки-Брильянтово-Зеленої, ібо вона взяла нас на понт, що ми не встигнемо до 4 числа. Якщо нас підштовхувати - то ми колись і до 3 числа справимося:-)
Але гетьте, ліричні відступи, настав час рокенролу. Ібо місяць липень, про який мова піде далі, дечим таким порадував.
Ми нічого не забули? Якщо такі да - нагадуйте. Ще місяць примітний випуском колекційних збірок від Нірвани, Дверей, ІNXS, Джексона. Випустили нові роботи Колбі Кейллет і Трівіум, коїх ми не дуже люлю.
Наступний місяць - це Blue October, Breaking Benjamin, David Guetta і - ууу-ууу - Barbra Streisand. Головне ж - недалеко на горизонті старенькі Red Hot Chili Peppers, молоденькі The Kooks і сама пані Bjork. Зірки виходять з відпусток, нові альбоми наближаються!
Порівняти з аналогічним періодом минулого року: - Липень 2010
Я тут у одну чудову ЖЖ-камуну уривочки із дитячої книги зафорсив:
Ви можете роздивитися ці сторінки у великій резолюції, натиснувши правий клік міккі-мауса і вибравши "переглянути зображення".
На нижньому малюнку - 2007 рік таким, яким художник і письменник уявляли у 1967 році.
Тут вам і пішоходні тротуари, які рухаються, як ескалатори, тут вам і таксі безпілотні, і домашні роботи, і можливість замовляти продукти через відеозв'язок, і 4-годинний робочий день та післяобідній відпочинок в Африці та на Місяці...
Хто хоче подивитися багато ретро-футуристичних цікавинок, вам сюди - retro_futurism
А поки давайте подумаємо. Друзі, чого ми досягли і чого не досягли?
Он у великій "Одіссеї 2001" Стенлі Кубрика вгадані відеозв'язок, оплата магнітними картками та багато інших ніштяків, натомість, колонію на Місяці та міжпланетні подорожі люди так і не освоїли.
Скажіть мені, які винаходи нам належить зробити і які найпотрібніші?
Дощ змінюється спекою, гроза поступається місцем сонячному удару й навпаки. Словом, наше літо, да. Тож ми із месьє Бютрезом готуємо до вашої уваги огляд спекотний і з присмаком млосної сієсти - тут будуть альбоми, котрі порвуть вам вуха або ж змусять захоплено годину сидіти в шанобливій незі. Словом, літом новинок небагато, але всі якісь особливі й, можливо, навіть незабутні.
Wu Lyf — Go Tell Fire To The Mountain
Бютрез: Мистифицирования и спекуляции вокруг лучшей новой группы из Манчестера не растворились даже после выхода дебютного альбома; и это абсолютно никак не нивелирует важность этой невероятной пластинки.
Поначалу кажется, что это некая пародия на современные веяния, начиная витч-хаусом и заканчивая новым скандинавским попом, но когда начинаешь понимать, что это всерьез — становится еще лучше.
Вокалист интонирует, как Леонид Федоров в самых своих эмоциональных песнях, только еще напористей — он поет с надрывом, почти до крайностей, но звучит это очень убедительно; блаженные аранжировки выглядят немного отрешенно, но даже срываясь в крик и нагнетая атмосферу, группа пытается эпатировать еще вычурнее; по-моему, получается вполне успешно. 9/10
Pompeya—Tropical
Бютрез: Образцово сделанный инди-поп — красивые, мелодичные, почти наивные летние песни с размеренными интонациями и с невероятным внешним спокойствием; выглядит всё это как самый настоящий дрим-поп, только более насыщенно и совсем не по-русски — аранжировки здесь очень вежливые и даже самые энергичные песни звучат вовсе не напористо, а весьма деликатно. 7/10
Арчі: Альбом цей, так вийшло, я закинув у плеєр ще в останній день весни, і періодично поновлюю його в пам'яті, тягаю в плеєрі. Росіяни Помпея нарешті випустили повноцінну стилістично та ідейно сформовану платівку - від назви, котра акуратно підкреслює розмірено-екзотичне їхнє звучання, і до дещо освіжених давніх речей типу Cheneese. Альбом однозначно видасться вам ніжним і свіжим, що - такі да - корисно для наших літніх днин. 8/10
Ben Sollee—Inclusions
Бютрез: Неспешный, а иногда и мягкий акустический фолк в исполнении Бена напоминает о ранних записях Destroyer, только звучит еще более тенденциозно. Как и на первом альбоме, виолончель здесь основной инструмент, а Бен, практически не повышая голоса и благодаря коренным кантри-приемами, компонирует свои самые торжественные песни красивой меланхолией, в конце концов, выдавая уникальный в своем роде оммаж блюграссу. 7/10
Manicure—Grow Up
Бютрез: На своем первом альбоме московская группа Manicure играла забавный, но до боли типичный новый пост-панк. Теперь, спустя два года, немного обновив состав участников, Manicure выпустили свой второй альбом и с весьма характерным названиям — Grow Up.
В случае Manicure, пресловутый grow up, скорее, имеет место быть только отчасти — они заиграли лучше, но всё о том же. Мощный, импульсивный, иногда даже синтетический пост-панк, хоть и с оговорками, но сыгранный захватывающе разнообразно; теперь, правда, больше похожий на группу Interpol, чем, собственно, на The Cure. 7/10
Okkervil River — I Am Very Far
Бютрез: Незаурядная фолк-группа родом из Техаса, ранее выпускавшая исключительно концептуальные альбомы, решила, что пора прекратить и выпустила свой первый сепаратный альбом; но, в сущности, ничего нового не сказала.
Некогда бесхитростные кантри-аранжировки окончательно превратились в изящные фолк-песни, всё звучит очень невесомо, и эта невероятная эфирность, по-моему, выглядит очень оправданно. 7/10
John Maus—We Must Become The Pitiless Censors Of Ourselves
Бютрез: Самый главный соратник, а в чем-то и конкурент Ариэля Пинка, Джон Маус выпустил свой третий публичный альбом — и, вроде бы, никогда не был настолько близко к мейнстриму.
Лоу-фай здесь не столько жанр, сколько отождествление прогрессивной поп-музыки — Маус утилизирует винтажные синтетические приемы , при этом весь этот призрачный поп звучит очень современно, несмотря на многочисленные отсылки к 80м, начиная томными гармониями и заканчивая туманным эхо.
Неподдельная летняя меланхолия здесь скорее тревожная, чем безмятежная, тексты отнюдь не ироничные, как у Пинка, а скорее экзистенциально-претенциозные; это чрезвычайно патетичный альбом, на котором доброкачественные поп-хиты чередуются с авантажными психоделик-зарисовками из 80х. 8/10
Wild Palms—Until Spring
Бютрез: Дебютный лонгплей молодой британской гитарной группы Wild Palms остался незамеченным, наверное, из-за своей излишней очевидности; это буквальный инди-рок с британским акцентом, сыгранный как пост-бритпоп в духе Travis и звучащий почти как группа The Vaccines, только гораздо изобретательнее. 6/10
Kaiser Chiefs—The Future is Medieval
Бютрез: Хайп вокруг нового альбома Kaiser Chiefs, в конце концов, затмил музыкальную составляющую альбома; новаторский прием группы, когда слушатель из 20 трэков должен выбрать ровно половину, составить обложку из предложенных элементов и, при этом, выложив свою версию альбома на сайт группы, при определенных обстоятельств может еще заработать — выглядит весьма занимательно.
Когда спустя десять дней, группа обнародовала свою, официальную версию альбома, опасения насчет посредственности альбома только подтвердились. Концертный рок теперь еще более пресный, заурядные электронные трэки чередуются с нелепыми акустическими балладами, а задор, основный козырь былых Кайзер Чифс, превратился в несостоятельную претенциозность. 5/10
Арчі: Ми постійно чекаємо чогось нового від давно випробуваних, знаних музикантів. Проте інколи хочеться навпаки - щоб цього нового не було й група продовжувала сіпати за ті самі, такі улюблені й перевірені струнки. Я розумію, чому КЧ взялися за новаторства у продакшні та промоушені: Радіохед та Мьюз навчили нас, що інтернет дає незрівнянні можливості постпостмодерної гри, а слухачеві інколи більше до душі гра, концепція, ніж справді хороша музика. Тож альбом, у котрому не трапилося прориву музичного, група продала по-новому - із цими всіма фанатськими виборами, різними обкладинками (привіт, Аркадовогонь!) та іншими свистілками-перділками. На ділі ж - спасибі, що не регрес. Група злабала повноцінно свій альбом, із якого найбільше сподобалися Back In December, Little Shocks та Things Change. Це не щось радикально нове, і до Лютого натовпу середини 2000х за рівнем далеко. 6,5/10
Bon Iver—Bon Iver, Bon Iver
Бютрез: Опустошенность и фатальная отчаянность, спровоцировавшие Джастина Вернона четыре года назад временно переехать зимой в хижину на окраине леса и записать дебютный альбом, на втором альбоме сменились невероятной чувственностью; он поет теперь еще более искренне, практически шепчет, буквально дает понять, что даже став известным, он по-прежнему отождествляет собой аутентичность.
Мотивы его песен не изменились — он поет о грусти, как о чувстве перманентном, чувстве, превращающемуся в рутину, от которого нельзя скрыться; поэтому и духовые, и струнные, всего лишь вспомогательные факторы на фоне акустической гитары.
Бон Ивер пытается играть фолк, как соул, а соул, как зарытый R’n’B; некоторыми моментами, кажется, что это как будто некролог самому себе, сопровождение собственной похоронной процессии, но Джастин не заигрывается, сочиняя жизнеутверждающие песни одинаково убедительно; в этом и главный апофеоз этой пластинки – грусть здесь совсем близко с радостью, грандиозность уживается с лаконичностью, а красота здесь — просто красота. 9/10
Limp Bizkit - Gold Cobra
Арчі: При словах Лімп Бізкіт мимоволі згадується десятирічна давнина - булькаючий, на грані бруталу, Бойлер, потужний гітарний ряд із вирвивуховими басами, ударні, котрі з-за металічного скреготу чуються не інакше, як автоматними чергами...
Все це виринає із Золотої Кобри, нагадуючи про найкращі часи колись провідної метал-банди. Цьому альбому до статусу визначного зовсім недалеко; якщо й віддаляє його щось від Глазурованих хот-догів, так це певна одноманість й відсутність відчуття чогось нового. Проте, погодьтеся, навіть у тисячний раз переслуховуючи улюблені речі 10-12-річної давнини, ми вже ніколи не матимемо того відчуття откровення, тієї неприхованої заворожуючої агресії, як коли слухали вперше. Тож із цим, мабуть, доведеться змиритися. Зате купа переваг у групи, учасники котрої пройшли разом і вогонь, і воду, і мідні труби - вони вже пересварилися за все, що могли, та й перепробували уже все, напевно. У підсумку альбом отримав такі непередбачувані та до кінця різкі речі, як 90.2.10 або Shark Attack. 8/10
Blondie - Panic Of Girls
Арчі: Блонді привчили, що вони й на старості літ не відбувають номер - їхні нові альбоми час від часу породжують цілком собі сильні й самобутні речі на кшталт Марії та ще добрих десятка менш розкручених, але справді гарних пісень. У цьому альбомі на такий статус витягують What I Heard або D-Day. І хоча альбом найкращим у них не стане, приємне відчуття "живкурилка" і радує, що гурт не стоїть на місці й не почиває на лаврах, як багато-багато інших. 6/10
Ray Manzarek & Roy Rogers - Translucent Blues
Арчі: Приблюзований альбом Дорзівських легенд належить до когорти речей зрілих майстрів, які дійсно варті уваги, проте йдуть в тінь поруч із історичною величчю своїх творців (у список додав би Планта та Макку - мінімум). Хороший, дотепний приблюзований рок із впізнаваними, любими з дитинства клавішними дійсно вартий уваги. 6/10
Брати Гадюкіни - Я вернувся домів
Арчі: Ну, а що стосується платівки, що найбільше мені доставила за звітний період, то це, ясна річ, "гадюкінський" триб'ют. Не треба пояснювати, наскільки глибоко у нашій йобаній ментальності сидить усе те, про що колись зі сцени примовляв Кузя, не треба пояснювати, наскільки far away зараз ми від тих доленосних і обнадійливих часів 20-15-річної давнини. Але все згадалося й виринуло з пам'яті на диво швидко, а головне, що потрібно для повноцінного триб'юту, - творчі переробки спадку Гадів, - вийшли настільки вдалими, що спробуй-розберися, котра ж була найкращою. Тут вам і 117-тка від Димної, перетворена у справжнє металеве диво, тут і прекрасний жестнячок від Перкалаби і Ляпісів (не ввійшло у альбом, тож юзаємо лоуякісний лів), і справді душевні речі від ВВ та Пікардійців, і академічні ОЕ, і раста-Вйо, і ідейні Внизи... Словом, усе на всі смаки. 10/10 за занурення в епоху.
Ті хто відают (Кузя, Мох) - Мовленнєк
Арчі: Найважча ж річ - ось вона: посмертна робота Кузі, справжня магія, окована в цифру. Річ, важка настільки, що я радив би не промовляти ті тексти вголос - авось, ну ви розумієте... Річ дуже сильна, з внутрішньою напругою і неймовірною енергією, що виринає із потойбічного дабу, від якого холодіє в жилах. Єдине - та відірвати б яйця тому гідроцефалу, котрий зафорсив на Ласти неправильний тег альбому. А так - один з головних претендентів на запис року. Оцінки ставити не буду, ібо гріх. Слухайте холодним обережно.
На цьому з оглядом покінчено. Маєте шо сказати? Кажіть у каменти. Ми безбожно проїбали вартісний реліз? Так не мовчіть, натикайте нас носом, авось справді ще маєм чим вуха порадувати. Вам спекотно? Мені, ццуко, так.
Традиційно до творців літератури у наших широтах своє, особливе ставлення - заледве не месіанське. Від них чекають откровень, а в тяжкі часи вважають, що саме поети, прозаїки та інші борзописці мають сказати те саме епохальне слово, здатне змінити хід історії або вказати на неправильні, хворобливі тенденції.
Проте, чи можна таке ставлення назвати у наш день чимось більшим, ніж банальною історичною цитатою?
Давайте поглянемо на розвиток цивілізації. Ще тисячу років тому освіченним вважався монарх, здатний власноруч надряпати своє ім'я під указом, а великими книгозбірнями називалися бібліотеки, співставні із нинішніми сільськими чи - в кращому випадку - районними. Переписувачі книг вважали свою роботу заледве не магічною місією, іменували себе sator'ами - сіячами мудрості, знання, таїнства.
Я вже наводив колись цей факт - ще до XVI століття в світі існувало лише кількасот книг, і теоретично людина могла вже до 20 років прочитати їх усі. Але стрімко розвивалася наука, за нею - індустрія поліграфії, і з часом відбулася десакралізація друкованого слова.
Те, що колись вважалося небесним откровенням і дбайливо переписувалося місяцями з використанням дорогих фарб та пергаментів, стало віддруковуватися за півгодинки у захаращеній друкарні напівграмотними працівниками лінотипів.
Слово, котре раніше оповідало про високе життя та релігійні таїнства, почало викривати політичних опонентів та друкувати прокламації та наклепи. Ще тоді, 150-200 років тому, книга втрачала свій сакральний сенс і перетворювалася у звичайну річ, не надто трудомістку й не дуже цінну.
Цей історичний екскурс підводить нас нарешті й до ролі самих "сіячів". Поки література була забавкою багатих і високоосвічених, вона була - з одного боку - елітарною, з іншого - обмеженою і ізольованою. Так, як простолюдини вривалися в життя падаючих монархій та дворянств, так і звичайні життєві теми зносили численні "Четьї-Мінеї" та "Бестіарії". Йшла книжкова революція, котра призвела до появи "покетбуків" та "бестселерів" із нульовою естетично-літературною вартістю, зате з хорошими показниками продажів.
Це був перший удар по письменниках - із "сіячів" таїни знання вони перетворювалися у творців комерційного "читва". Але удар був далеко не останній.
Нагрянула чергова, нова революція - вслід за науковою, індустріальною, то була революція інформаційна. Стрімкий розвиток систем комунікації та передачі інформації дав нам радіо, телеграф, телебачення, інтернет. Не треба бути Жюлем Верном, щоб передбачити, що в найближче десятиліття інтернет, із новими мега-швидкими каналами передачі інформації, поглине телебачення. Слово назавжди стане неуловимим і інтерактивним.
Тож про яку месіанську роль письменника нині може вестися мова? Література, а за нею - навіть преса, стрімко втрачає тиражі, друковане слово однозначно зникне як затратне і екологічно шкідливе. Найбільші рейтинги давно належать служителям інших муз.
Очевидно і безперечно, що нині настав час нових "пророків". В умовах інформаційної революції суспільство повинно прислухатися не лише до письменників з їх історичним статусом, а й до музикантів, публіцистів, політиків, думаючих представників фактично будь-якої професії.
Слово ж бо стало неуловимим, пам'ятаєте? Серед террабайтів тексту та відео тепер самому споживачеві належить знайти пророцтво для себе, апріорних авторитетів більше нема. Нових "сіячів" нині вирізняє з-поміж мільйонів ютуб, твіттер, фейсбук, луркмоар. І це велика проблема епохи, що нав'язувані ідеали здатні оцінити лише кілька відсотків населення.
Якою буде доля літератури? Хоч як песимістично все б не виглядало після викладеного, мені видається, що попереду її новий ренесанс. Її вигнали з "паперового" дому, проте поруч "багатоквартирний" інтернет: література, суть - думка, існуватиме у вигляді пдф, *.epub, *.djvu та десятків інших форматів. Її підтримають споріднені аудіокнига та кіно.
І роль "сіяча", як це не парадоксально, також відродиться. Так, нині книги виходять кількотисячними тиражами, а автори або роздарюють їх знайомим, або намагаються реалізувати, як на НЕПманській барахолців. Проте теми, котрі справді будуть актуальними і потрібними суспільству, будуть розроблятися й наповнювати інтернет і бібліотеки. І обов'язково знайдуть свого читача. Бо ж слово стало неуловимим - його не спинять копірастичні заборони, цензури та інші дребедені.
І той самий письменник, котрий за століття пережив ролі "сіяча", "члена спілки на службі у влади", "підносчика ідеологічних снарядів", "творця поп-читва", нарешті утвердиться у ролі того самого елітарного носителя думки. Котрого шукатимуть, як Нео шукав Морфіуса, щоб розібратися у сутності речей та ідей.
Бютрез: Месяц май, мне кажется, получился весьма гармоничным, предоставив, правда, дилемму с июньскими ликами — об основной группе Алекса Тернера мы решили написать, а вот Бон Ивера, выпустившего совершенно замечательный альбом, и остальных — предпочли оставить на июнь.
Арчі: А ще, разом із спекою на термометрі, спека досягла шоу-бізнесу. Вийшли альбоми, яких ми чекали місяці й роки, а ті, хто давно відомий і всіма любимий, порадували й компіляціями рідкісного та раніше невиданого.
Привіт, друзі! А ось і ми з месьє Бютрезом, разом із головними музичними релізами четвертого місяця року! Відразу зізнаюся - із березня ми відклали на квітень кілька класних речей, що вийшли на межі двох місяців, і ледве не пожалкували: звітний період виявився настільки насиченим класними альбомами, що спробуй - обери тепер найдостойніших :-)
Але це, звісно, добре, тому запрошуємо вас освіжити у пам'яті щойно почуте або й дізнатися про ті релізи, які ви ненароком пропустили.
Арчі: Ми трішки затрималися із березнем, але це, може, й добре: зате кожен із ваших гідів у світі музики підняв ЧСВ кількома листами із питаннями "Ви шо, коли ж?" Радує, так.
Бютрез: Отличный месяц и, видимо, количество хороших релизов в первом году десятых, с каждым месяцем продолжит возрастать; уже есть, как минимум, один великолепный апрельский альбом.
Як слушно зазначив месьє Бютрез, місяць вийшов досить насиченим, і в порядку to be continued ми вирішили лишити на наступний місяць дві резонансні роботи від The Kills i Glasvegas. Попереду багато цікавого.
Другий місяць року подарував цілу низку хороших альбомів, деякі з котрих цілком можуть претендувати на звання найкращих за підсумками усього 2011-го. Тому якщо цього місяця ви слухали мало новинок або, навпаки, настільки багато, що не встигли сформувати про них чіткої думки, давайте разом з нами - Арчі та Бютрезом - згадаємо, що ж творили передові музиканти в лютому.
хех) а пост узяв і випадково потерся) так прикольно - зараз він у мене відкритий, а його вже нема)
З дитинства, сам не знаю, чому, обожнюю такі дні, як сьогоднішній - рання весна, легеньке сонечко і милий, навіть не холодний, ні - такий прохолодний (або й трішки теплий - це вже чи оптиміст ви, чи песиміст:-) вітерець.
Можливо, пов'язано це з тим, що в дитинстві я любив такий собі прибалтійський мультик - там на великих приморських просторах бігала якась дівчина, читали просто неймовірні вірші про вітер та свободу, а загальна картинка була точно така, як у сьогоднішнього дня - ще не весна, але вже й не зима, і відчуття - мовляв, прорвемся, ніфіга ви нас не заморозили!!111адинадинадин
Багато років навіть без contra spem spero я никаю інтернетрями за цим мультиком, і не можу знайти навіть його назви. У вікіпедіях з відомих причин хорошого каталогу прибалтійських мультстудій немає, а імені режисера чи мультиплікатора я в дитинстві не запам'ятав.
Але Бг з ним, з мультиком, може, й добре - не хочеться розчаруватися від того, що в дитинстві вважав казкою. Зате погода радує, да, в плані погоди я сьогодні цілком satisfied:-)
І не випадково, либонь, що саме про вітер люди склали стільки пісень (внизу, з однією такою, Меладзе, якого ви якщо й чули, то точно таким не бачили). Недарма його вважали божеством. Тільки вітру під силу принести якісь переміни, або й просто - відігнати хмари й повернути сонце, за яким скучила навіть така зимолюбива особь, як йа.
Нині щороку випускається півмільйона книг (і, підозрюю, ця цифра занижена
за рахунок т.зв. "самодруків" та книг, не включених у ISBN).
На сьогодні кількість інформації, збереженої у графічному записі, перевищує
усі колишні прогнози. Написано всього стільки, що важко знайти читача,
котрий хотів би читати все надруковане.
Питання до вас.
- Ваша остання прочитана книга?
- Які книги вас цікавлять? (простіше - які, на вашу думку, варто випускати?)
- Чи є книга для вас головним джерелом інформації на сьогодні?
• Також зацінити: - Live on Ten Legs - live від Pearl Jam - Valhalla Dancehall - British Sea Power - Content - від Gang of Four
• Терпляче чекати: - Roxette - Charm School (уже лікнулися) - Beady Eye - Different Gear, Still Speeding (лютий) - Patrick Stump - Soul Punk (весна) - а також R.E.M., Avril Lavigne, Green Day, The Strokes, Foo Fighters, Red Hot Chili Peppers, Coldplay та багатьох інших, котрі обіцяють альбоми уже цього року.
Вибачте, що зачастив з постами, але тут треба. У нас стався конфлікт між
модером Сербуном та блоггером Мишком. Не будемо вдаватися в деталі,
просто зауважу, що комусь треба терпиміше ставитися до чужих записів,
а іншим - із більшою повагою до стареньких:-) Ну, це так - маленький
моралістичний офтоп.
По суті справи. Як модератори ХБ, я, Орест Форко та Чензана відразу
ж взялися залагоджувати конфлікт. У нас виникли технічні труднощі з
відміною бану Мишка (буває таке, ви в курсі), але на наше прохання
відгукнувся Григорий Маленко, і в підсумку бан знято.
Я дуже прошу КОМАНДУ припинити пости по цій темі, сподіваюся,
консенсусу ми досягли, і рішення про розбан - достатній доказ того,
що на ХБ ми вирішуємо суперечки, а не просто сваримося.
Надалі прошу усіх толерантніше ставитися одне до одного,
мир-дружба-жуйка, усе таке. З приводу будь-яких питань ви можете
звертатися до модераторів або куратора ХБ Людмили Грищенко.
Ну що ж, дорогі камради, спасибі тим, хто був з нами цей рік, ми таки йдемо до переможного фінішу! Після певних, зумовлених очевидними причинами, святкових затримок Бютрез та Арчібальд представляють до вашої уваги підсумок останнього місяця 2010 року. Далі - лише підсумковий річний пост, і все - експеримент закінчився, рік у ритмі музики прожито й осмислено...
Такий він був, останній музичний місяць 2010-го. Ми про дещо мовчимо - уже 2011-м датовані шикарні роботи the do та амбітного дебютанта James Blake. Але не всі ж карти відкривати, правда? Тому - побачимось, почуємось і почитаємось. Уже найближчим часом - у підсумках 2010-го.
5. Будь готов, что всё, что ты написал в Интернете, может стать достоянием общественности. И не пизди, если станет.
6. Всё, что вы напишете, на самом деле уже давно является бояном.
7. Общаясь виртуально, будь готов к реальному общению с теми же людьми. Тот, кто замыкается в виртуале — хуже анонима. Не скрывай лицо за аватаром. Всё равно найдут, если захотят.
8. Прежде чем спросить людей, спроси у поисковой системы.
9. Прежде чем лезть в сетевую дискуссию, подумай, в курсе ли ты вообще.
10. Спиздил — ставь копирайт. Не знаешь чьё — не пости. Не поставил — пидарас.
11. Не трави, и не травим будешь.
12. Не парься! Не всё, что происходит в интернете, тебя касается.
13. Однажды попавшее в интернет остаётся в интернете навсегда.
Відзначилися: 15
King Krule — King Krule EP
Beach Fossils — What a Pleasure EP
The Flaming Lips & Neon Indian — The Flaming Lips with Neon Indian
Padla Bear Outfit — 7’’
Dum Dum Girls — He Gets Me High EP
The Duke Spirit – Kusama EP
The Killers - (RED) Christmas [EP]
Patrick Stump - Truant Wave EP 
10. Youth Lagoon — The Year of Hibernation
9. Destoyer — Kaputt, PJ Harvey — Let England Shake
Полли, наоборот, словно переживает события, вспоминая о скелетах в шкафу — она поет о войне, о боли, о чувствах — и нет, не просто о том, что ничто не изменилось — отнюдь, стало еще хуже; а вот в музыкальном плане, кажется, наоборот — только лучше. 
8. Mujuice — Downshifting
7. Bon Iver — Bon Iver, Bon Iver
6. Wu Lyf — Go Tell Fire to the Mountain
5. Washed Out — Within and Without, Balam Acab — Wander/Wonder
Balam Acab шумный витч-хаус годичной давности трансформировал в самую деликатную и хрупкую музыку года — теперь, правда, не совсем ясно что дальше — хотя ориентиры примерно понятны.
3. Real Estate — Days
2. Panda Bear — Tomboy
1. Fleet Foxes — HelplessnesBlues
1. The Duke Spirit – Bruiser
2. Radiohead – The King of Limbs
3. Glasvegas — EUPHORIC /// HEARTBREAK 
4. Dum Dum Girls — Only in Dreams 
5. St. Vincent — Strange Mercy
6. Florence+The Machine — Ceremonials
7. Lykke Li – Wounded Rhymes
8. Foster The People – Torches
9. I Break Horses – Hearts
10. Big Talk – Big Talk
Арчі: 
Бютрез: 
Наостанок, перед самою прем'єрою, надамо слово Глібу Пекуровському 
Kasabian—Velociraptor !
Active Child — You Are All ISee
Youth Lagoon — The Year of Hibernation 
Dum Dum Girls — Only in Dreams
Miiisha — 22
Canicool — Canicool
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/community.gif?v=3){kind=small}
Бютрез: 
archie в друзья
